Поэзия Виталия Иващенко. Українці, прокидайтесь!

Все почалось з брехні

"Йдемо в Європу".

Ображені ми вийшли на Майдан.

Вночі побили нас мордовороти -

Кривавий зек такий наказ їм дав.

Але не врахувала погань клята,

Що родовід наш - славні козаки.

Повстав народ, його не залякати,

А банда проклята віднині й на віки.

Побачив світ: ми вміємо боротись.

Тепер - до праці! Скрізь навести лад!

Народ назавжди став державотворцем.

Його не повернути вже назад!

* * *

Спасибі, росіяни, вам за те,

Що ви, нарешті, нас переконали

В тім, що не знаєте, що є святе,

А по брехні весь світ вже перегнали.

Століттями клялись, що ми - брати.

Ми вірили. А нам ножа у спину!

То скільки ж можна? Далі як іти?

Від "брата" захищати Україну!

Сусіди? Добре. Але без обійм,

В яких тебе бажають задушити.

Нехай вони собі живуть в брехні,

Ми ж будемо красиво й вільно жити!

* * *

Усі народи вийшли із племен,

Зберігши їхню потаємну сутність,

Яку не змінюють ні час, ні інтелект.

Тому усі народи самобутні.

На півночі в лісах, у диких нетрях

Юрмились войовничі племена:

Мурома, мокша, весь, мордва і меря.

Прийшли татари - рабство і війна.

Так почалась Росія. Не слов'яни,

А угро-фіни з домішком орди.

Агресія у них в крові віками,

Будують царство на чужій крові.

А щоб не дуже світ увесь лякати,

Ім'я поцупили у київських слов'ян.

А українці? Нас назвали братом

З метою винищити згодом як бур'ян.

Привласнили історію слов'янства,

Христом святим прикривши свій розбій.

Мета їх - Третій Рим, всесвітнє царство.

З нас почали похід кривавий свій.

В історії знаходимо прозріння.

Таких "братів" не зичим й ворогам.

Так от чому страждали покоління,

І незалежність так потрібна нам!

* * *

Тяжкі часи. Війна і зрада.

Здається - гірше не було.

Пішов війною брат на брата.

Будь прокляте таке родство!

Ми захотіли краще жити,

Бандитське скинули ярмо.

Російські правлячі еліти

Злякались.

І щоб не було

Такого ж з ними, розпочали

Війну у нас і проти нас.

Сліпі й безмозкі яничари

Неначе повернули час.

Хто вирізав Січ і Батурин?

Для чого був голодомор?

Щоб ані духу, ні культури,

Щоб українців не було.

Але чому? Все дуже просто.

Імперії без нас нема.

Брехня - їх бог - немов короста

Зазомбувала росіян.

Гуртуймось, браття! Ми - слов'яни,

Переживем і цю біду.

Із нами Бог! Весь світ із нами.

Ми маєм зупинить орду!

* * *

Вісімдесят відсотків росіян

Готові убивати українців.

Такого не було поміж слов'ян

Ніде й ніколи.

Чом народ сказився?

Бо не слов'яни. Це тупа орда,

Яка вже раз ходила на Європу

І тут сконала. Вічна боротьба

Добра і зла. Тому назад ні кроку!

Російські найманці відкрили другий фронт,

Щоб розхитати й знищити державу

З середини. Та ми не той народ,

Що дасть орді робити чорну справу.

Є й поміж нас придурки і тупі,

Є зрадники, запроданці і стерви.

Але народ - це воїни святі

І армія мільйонна волонтерів!

* * *

Комусь радість - комусь горе,

Майже всі зомбовані.

Кому на Русі жити добре,

Ті давно вже Лондоні!

* * *

Всі люди дуже різні - знають навіть діти.

В усіх є тіло. Зрідка - й голова.

Уміють думати і висновки робити

Лише один з п'яти. А решта - як трава!

* * *

"Так хочется сказать бунтующим хохлам:

Европа вам зачем? Никто не ждет вас там!"

Не знаю, пояснити як дурному:

В Європу ми не в гості, а додому.

* * *

Від Дня народження Тараса

Минуло тільки двісті літ.

Та заповідь його збулася:

Порвав кайдани мій нарід.

Не містика це - Провидіння.

Цінуймо: саме нам дано

Бандитське знищити коріння

Й несправедливості ярмо.

* * *

Сусід мій, український хлопець Вова,

Патякає російською, свою не знає.

"Нема бажання вчити рідну мову?"

"Бажання в мене є. Мозгов не вистачає."

* * *

"Союз"-"Аполлон" над Радянським Союзом.

"Смотрітє, колєгі! Росії ура!

Какая культура! Мільйон тєлєскопов!"

"Які телескопи?! Це п'ють із горла!"

Чому у світі всі народи різні?

Несхожі ані звичаї, ні шлях,

Свої у них культури, катаклізми,

І долі різні склались у віках.

Напевно від землі залежить все,

Від красоти і щедрості природи:

Вона формує душі і народи,

І власну неповторність в них несе.

Що довше рід живе на цій землі,

То глибше в ньому нації коріння.

У безвісті зникають покоління,

А мова і традиції живі!

Буває, що якась душа чужа,

Занесена сюди з країв далеких,

Дух нації сприймає просто й легко,

Неначе вік із нею прожила.

Вона із нами в радості й біді.

На нас так схожа щирою душею!

Серед людей вона стає своєю,

А Україна - матір'ю її.

* * *

Брати українці, приходить наш день!

За нього боролися, а не просили.

У нас триста тисяч народних пісень!

Хіба це не доказ духовної сили?!

* * *

Вже годі проклинати рабську кров,

Яка була століттями набута.

Навіщо ти тоді в цей світ прийшов?

Що ти зробив, аби рабом не бути?

* * *

Усе минуле у собі ми носимо.

Душа народу твориться віки.

Цвіт українства - мрійники, філософи,

Поети, працелюби, співаки.

* * *

Є дві породи українців.

Це як окремі полюси.

Є козаки. В них все по вінця:

Герої волі і краси,

Хоробрості, відваги й братства,

Любові й шани до землі.

Вкраїну й віру зберегли.

Таке було у нас козацтво!

І є оті, що хата з краю,

Які під себе все гребуть.

З них кожен має власну путь,

Усіх геть чисто зневажає,

Живе собою і в собі.

"Моя сім'я - моя фортеця!"

Хоч часом має добре серце,

Цінує жарти і пісні.

І поміж цих двох полюсів -

Увесь народ, колись забитий,

Але терплячий, працьовитий,

Який гучних не любить слів.

Як припекло - він на майдан.

Сміється зараз над панами.

Але час прийде - свій екзамен

Він підготується і здасть!

* * *

Я розмовляти починав російською:

Була евакуація, війна.

Російська школа. Потім вуз російський.

Мені була мов рідною вона.

В десятому коліні українець,

Свою двомовність я тоді сприймав

Як щось природне, як культури рівень.

Я запитань собі не задавав,

Чому батьки що далі, то частіше

Спілкуються російською. І нас

До неї навертають, мов чистіша

Вона від рідної. І ще не раз

Я бачив закопиленії губи,

В очах - зневаги й заздрощів нарив,

Тоді, коли закохано і любо

Я рідною співав і говорив.

Отут і я задумався: допоки

Нас матимуть за другорядний люд?

Співучу мову, ніжну і високу,

Сприймати будуть як словесний бруд.

Ми не самі дійшли до цього стану.

Нас зневажали ще з царя Петра.

Культуру нашу нищено і гнано.

Для них ми - бидло, здібне лиш орать.

Де ж наша гідність, скривджений мій брате?

Чи мало ми здолали перешкод?

Навчімось рідне слово шанувати!

Прекрасну мову має мій народ!

* * *

Про мову точаться розмови.

То трохи вщухнуть, то ізнов.

Щоб не любити рідне слово -

Такого світ іще не знав.

Але не хочу я ганьбити

Російськомовних земляків.

За нашу мову стільки вбито…

Хто жити й вижити хотів,

Російську мусив вчити й знати.

Без неї ходу не було

Ні до кар'єри, ні до влади.

Без неї - тільки у село!

Так з покоління в покоління

Свідомо сіялося зло,

Щоб наше знищити коріння,

Щоб українців не було.

Ми - не народ, а лиш народність!

У нас не мова - діалект!

Що український інтелект

Колись Москви підняв духовність -

То все забуто!.. Ми, хохли,

Зреклись самі своєї мови.

Хіба не доказ, що ніколи

Народом ми і не були!

Були. І є. І вічно будем!

І рідну мову не зведем!

Бо українці - мудрі люди,

Їх більше буде з кожним днем!

* * *

Російська влада двадцять два рази

Забороняла українську мову.

Де в світі ще таке було, скажи?

Чомусь і зараз їм не йметься знову.

Знайшли у нас невігласів, ледащ,

Які не в змозі вивчити своєї,

Російську захищають, фарисеї,

Зло сіють між людьми. І що це дасть?

Щасливі ми: нема у нас амбіцій,

Не зазіхаємо ніколи на чуже,

Пишаємося: ми є українці.

В цім слові гідність, честь і совість є!

* * *

Брати українці, приходить наш день!

За нього боролися, а не просили.

У нас триста тисяч народних пісень!

Хіба це не доказ духовної сили?!

* * *

Здається, що з брехнею легше.

Але вона - одвічне зло.

Якщо хоч раз свідомо збрешеш,

То ти - на все життя брехло!

* * *

Не лементуй про бездуховність

І не товчи, що ми - раби.

Як маєш розум, маєш совість,

То сам духовне щось роби!

* * *

Я не люблю брехні і словоблуддя

Крутих панів при владному кориті.

Я знаю: мудрі, світлі, добрі люди,

Як правило, завжди прості й відкриті.

* * *

Ідея демократії проста:

Щоб не страждати від нахабства влади,

Яка сама не здасть свого поста,

Всю владу треба раз по раз міняти!

* * *

Вже годі проклинати рабську кров,

Яка була століттями набута.

Навіщо ти тоді в цей світ прийшов?

Що ти зробив, аби рабом не бути?

* * *

Ідеї революцій творять генії.

За них фанатики кладуть життя свої.

Мільйони гинуть, вірячи в ідеї їх,

А користуються бандити й шахраї!

* * *

Якби були всі люди егоїстами,

То людство вже сконало би давно.

Подвижниками мудрими і чистими

Споконвіків рятується воно!

* * *

Тобі здається, що немає сил,

Що скривджений і без вини побитий.

Не нарікай, що це тяжкі часи,

Ми в світ прийшли їх кращими зробити.

* * *

Є дві породи українців.

Це як окремі полюси.

Є козаки. В них все по вінця:

Герої волі і краси,

Хоробрості, відваги й братства,

Любові й шани до землі.

Вкраїну й віру зберегли.

Таке було у нас козацтво!

І є оті, що хата з краю,

Які під себе все гребуть.

З них кожен має власну путь,

Усіх геть чисто зневажає,

Живе собою і в собі.

"Моя сім'я - моя фортеця!"

Хоч часом має добре серце,

Цінує жарти і пісні.

І поміж цих двох полюсів -

Увесь народ, колись забитий,

Але терплячий, працьовитий,

Який гучних не любить слів.

Як припекло - він на майдан.

Сміється зараз над панами.

Але час прийде - свій екзамен

Він підготується і здасть!

* * *

Вже те, що ми сміємося відкрито

Над вадами і хибами своїми,

Це доказ - нашу душу ще не вбито,

Від горя й злиднів ми не стали злими.

* * *

Усе минуле у собі ми носимо.

Душа народу твориться віки.

Цвіт українства - мрійники, філософи,

Поети, працелюби, співаки.

* * *

Вже проростає мудрості насіння,

Пора духовних істин настає.

У нас тисячолітнєє коріння.

Прийшла пора згадати, хто ми є!

* * *

Ми живемо, немов спимо. На автоматі

Працюємо, спілкуємось, їмо.

Немає часу зупинитись і спитати

Самих себе: чи так ми живемо,

Як нам написано? Як совість вимагає.

Чи ті ми обираємо путі?

Чи не забули ми у суєті:

За Україну МИ відповідаєм.

* * *

Ми усі себе вважаємо розумними,

Та ніхто не зна, що з нами завтра буде.

Українці! Прокидайтеся і думайте,

Обираємо не владу, а Майбутнє!

* * *

Молитва української бабусі.

"О Господи! За що мене караєш?

Забрав собачку, кізоньку мою.

Усіх, кого люблю, ти забираєш!..

О як я зараз Путіна люблю!!!"

* * *

Нам дорікають націоналізмом.

І хто? Російська влада і жлоби!

Дратує їх, що ми не стали бидлом.

Прийшов фінал святої боротьби.

Любов до мови батьківського краю,

Гуртом долання скрут і перешкод

Простих людей у націю єднає,

З населення утворює народ.

А нація складе найтяжчий іспит,

До злагоди вона дійде сама.

Лиш той боїться націоналістів,

У кого роду й племені нема!

* * *

Радію я неначе на весіллі,

Коли почую в час тривог і скрут:

Живуть у світі українські сім'ї

І рідну мову свято бережуть.

Хоч де б жили: в Америці, в Китаї,

В Австралії - збираються гуртом

І діточок вкраїнської навчають,

Пісень співають, тужать за Дніпром.

Коли ж я чую тут, у ріднім краї,

Як зневажають мову паничі,

Така образа душу обіймає -

Хоч стій, хоч падай, плач або кричи!

Людей в народ єднає тільки мова!

Бо в ній душа, а не самі слова.

Все в світі починається зі слова.

Є мова - значить нація жива!

Безмовність багатьох невипадкова.

То мудрі жести владної руки.

Століттями робилось все для того,

Щоб ми забули мову навіки.

Тому, зрусифікований мій брате,

Прекрасна мова пращурів твоїх!

Така барвиста, ніжна і багата,

Що просто гріх не вивчити її!

* * *

Від "брата" чую: "В вас нема ідей!

Б'єтесь навіщо за якусь свободу?"

Навіщо?... Попитайте у людей,

Чи є ідея в нашого народу?

Як не було б, чи витримав би він

Міцні обійми старшенького "брата"?

Культуру, знищену до попелу й руїн,

Голодомори і війни прокляття?

А він живе в усіх кутках землі!

Плекає мову і пісень співає,

І виживає у духовній млі,

І марить в снах своїм квітучим краєм!

Його ідея - радощі життя,

Прекрасна пісня, що із серця лине,

Наснага праці, віра в майбуття,

Палка любов до неньки України!

* * *

За Україною не плачмо, брате!

Її ходу ніщо вже не зупинить.

Не буде більше крові в Україні:

Земля не може більше увібрати!

* * *

О скільки ж їх, нових багатих принців!

Але за кожним тягнеться грішок.

Не можна бути трішечки злочинцем.

Хто став на хибну стежку - той пішов!

* * *

Здається, що з брехнею легше.

Але вона - одвічне зло.

Якщо хоч раз свідомо збрешеш,

То ти - на все життя брехло!

* * *

Життя тяжке, але це не руїна.

Усюди є багаті і пихаті.

Є ми, народ, є ненька Україна,

Господарюймо ж добре в рідній хаті!

* * *

Народ мій прокидається нарешті!

Його приспать хотіли триста літ.

Було всього: і голоду, й арештів,

І знищено не раз культури цвіт.

Сьогодні ми відроджуємо мову.

У пам'яті Тараса заповіт.

Свобода й гідність у пошані знову.

Нас розуміє і приймає світ.

В нас буде лад в культурі і в освіті.

Є воля й сили на духовний злет.

Ви пошукайте ще народ у світі,

Де лідер нації - поет!

* * *

Давно відомі афоризми різні,

Як істину сприймати їх не треба.

"Нема пророків у своїй вітчизні!" -

Так думають лиш дурні й недотепи!

* * *

Від древніх греків демократія й політика,

Ідея: кожного почути голос.

Хто розумів це, називалися "політикус",

Хто не цікавився, тих звали "ідіотус".

* * *

З часів козацьких прагнемо свободи.

Чому зухвало ставляться до нас

Свої й російські українофоби?

Дратує їх, що вже прийшов наш час.

Що пробудилася самосвідомість.

Ми зрозуміли, ким були і є.

Шануємо порядність, розум, совість,

Навчаємо діток любить своє.

А головне, забувши чвари й розбрат,

Ми зможемо ділами довести:

Є Україна! Воля є і розум!

Всі українці - сестри і брати!

* * *

Дратує нас політиків гризня.

Вони, мов брудом, вимазані нею.

І звідки в їхніх душах стільки зла?

Вони і нас отруюють брехнею.

Але свій має сенс і цей бедлам.

Нарешті ми повинні зрозуміти:

Вони нам не батьки, а ми - не діти,

Це - найманці! Й служити мають нам!

* * *

Ті люди, що сьогодні творять зло,

Напевне, впевнені, що їм усе минеться.

Та прийде час - так буде, так було -

Відповідати геть за все прийдеться.

Нещасний випадок, хвороби, смерть дітей…

Здаватись буде, що це випадковість.

А то все кара. Знехтувана совість

І зло не раз за платою прийде.

* * *

Не шукай справедливість десь там -

Чи у Бога, чи вже на тім світі.

Добивайся її тут і сам,

Щоби гідно і радісно жити.

* * *

Зарплата вчителів - не вистача на ліки!

Чому це так? Я відповідь вам дам:

Ті, що при владі, вчилися на двійки,

За це вони так мстяться вчителям.

* * *

Правлять світом людей Сили Вищі.

Постулат цей підтверджує час.

Мрії наші читає Всевишній,

В добрих справах підтримує нас.

Все, що сказано словом, відкрито

Сатані. Доведе до біди.

Якщо хочеш, щось добре зробити,

Ти зарані про це не тринди!

* * *

Ми живемо в багатоповерхівці,

Де кожен поверх - це духовний рівень.

На першому - малеча, що в колисці,

На другий підніма сім'я і віра.

А потім - друзі, школа, книги, фільми,

В духовний простір всіх кохання кличе,

І самоствердження могутній стимул

Нас піднімає поверхами вище.

На кожнім поверсі - лиш однодумці.

Тут енергійні, там - ледачі люди,

Є поверхи тупих, брехливих, дурнів.

На верхніх - благородні життєлюби.

Що вище поверх - люди цікавіші:

Розумні, щирі, душі їх відкриті,

Ведуть життям їх ідеали вищі,

Є радість творчості і насолода жити!

* * *

За владу платять чималеньку плату,

Хоч люди її часто зневажають.

Не ради почестей тримаються за владу,

В'язниць бояться, що на них чекають.

* * *

Хизується привладна рать,

Гребуть усе, їм мало й мало,

Порядні люди просто сплять,

Бо їх як слід ще не дістали.

Та як увірветься терпець,

(А це обов'язково буде),

То прийде раті цій кінець,

І жити будемо як люди.

* * *

В усіх народів є своя харизма,

Своє покликання і місія своя.

Девіз росіян: Бог, Цар і Вітчизна,

Девіз українців: Бог, Свобода, Сім'я.

* * *

Великий Рєпін - був такий художник,

Що геніально малював портрети,

У кожному з яких впізнати можна

Політиків, філософів, поетів.

Він написав портрети двох народів:

Це "Бурлаки на Волзі" тягнуть лямку,

І другий - наші славні "Запорожці"

Послання шлють турецькому поганцю.

* * *

Щоб на Землі було життя,

Потрібно їсти всім щодня.

Так є, так буде, так було -

Це забезпечує село.

І що у цьому найсмішніше -

Селяни завжди найбідніші!

Прогрес технічний: від печери

Й до того, що навколо нас,

Створила думка інженерів,

А виробив робочий клас.

І ті, і ті сьогодні в злиднях!

Що ж це, пробачте, за дурня?

Сама вона ніяк не зникне,

Час починати це мінять!

* * *

Порода є - свідомі українці.

Звичайні люди. Але в кожнім є

Турбота за країну. Їм не спиться,

Коли жлоби грабують все, що є,

Купаються в брехні і в словоблудді,

Моралі й совісті в них не було й нема,

У них в компанії і прокурори, й судді…

Грішать і не бояться. А дарма.

* * *

Не треба списувати геть усе на владу.

Як ви ледачі, честь і совість спить,

Якщо самі собі не в змозі дати раду,

То влада тут причому? Щось робіть!

* * *

Чиновництво! Нема на вас управи!

В безкарності ви всі пихаті й горді.

Щоб бідний люд не дратувати, вам би

Не треба дуже роз'їдати морди.

* * *

Давно відоме політичне правило

(Щоб люди це знали, "еліті" невигідно):

Погані люди доти будуть правити,

Допоки хороші не підуть на вибори.

* * *

Ми з вами живемо в цікавий час.

Століттями народ вважали бидлом

Патриції, пани, весь "вищий клас".

І Господу, нарешті, це набридло.

Розумним людям він послав думки,

Що кожен з нас - то є частинка Бога.

Тому всі рівні! Хто я і який -

То вибір тільки мій і більш нікого.

І нічого тремтіти перед тим,

Хто наче зверху - влада чи багаті.

Пишатися не гріх лише своїм

Духовним рівнем і порядком в хаті.